Економічний спадок України напередодні чергового електорального циклу

Здатність економіки країни до перманентного та безперервного розвитку, пов'язана з наявністю та належним функціонуванням певних складових економічного механізму: (1) адекватна (цілям держави) система фінансового перерозподілу, зорієнтована на баланс між інвестиціями та споживанням (її основні складові: функціонування фінансових посередників, фондового ринку, фіскальна та монетарна політики тощо); (2) фонди, на яких безпосередньо здійснюється виробництво готових виробів, та інфраструктура; (3) сировина та матеріали; (4) трудові ресурси та людський капітал (інтелектуальна праця); (5) технології, необхідні для виробництва сучасних продуктів; (6) ринки збуту (зовнішні та внутрішні).

Аналізуючи роботу фінансового сектору, звернемо увагу на особливості перерозподілу ВВП та дамо оцінку значенню роботи фінансових посередників, котрі безпосередньо залучені до процесів розподілу фінансових ресурсів та ролі роботи системи державних фінансів.

Ключовим показником, що дає уяву щодо роботи системи фінансового перерозподілу країни - є рівень валового нагромадження (інвестування) у структурі ВВП. Питома вага валового нагромадження у ВВП України, за період 2001-2017 рр., не перевищувала 27,8%, при цьому медіанний показник знаходився поблизу рівня 21% (Розраховано автором за матеріалами http://www.ukrstat.gov.ua/). Тобто, за методологією Держстату, левова частка ВВП спрямовувалась на споживання, що є свідченням орієнтації економіки країни на непродуктивні витрати у збиток нагромадженню, що є основою створення матеріального ресурсу для розвитку. Більш того, у структурі валового нагромадження приблизно 90% припадає на: житлові будівлі, інші будівлі та споруди, машини й обладнання – витрати, суттєву частину яких, можна віднести до споживання. В результаті чого, так зване продуктивне нагромадження у структурі ВВП країни, практично всі роки незалежності, не перевищувало 10-15%! Окремо слід згадатипро суми, які упродовж усіх років незалежності виводяться з України в інші юрисдикції або недоотримані валютні надходження через заниження вартості експортованих товарів, що ще погіршує реальний стан справ із інвестиціями. Як наслідок, реальний довгостроковий відсоток нагромадження у структурі ВВП країни ще нижчий – приблизно 7-10%.

У такій ситуації виникають запитання щодо ролі фінансових інститутів, зокрема банків та інституційних інвесторів, у фінансуванні реальних проектів. Для з'ясування цього приведемо структуру кредитного портфелю банківської системи України та структуру активів інституційних інвесторів.

Станом на кінець 2018 р., банківська система України видала 901,0 млрд.грн. кредитів підприємствам, ще 212 млрд.грн. – кредити населенню, крім того близько 360 млрд. грн. банки тримали у вигляді ОВДП. Серед цих напрямів фінансування, лише кредитування підприємств має інвестиційний компонент (про державні інвестиції трохи нижче). У кредитному портфелі, виданому підприємствам, домінує фондування оптової та роздрібної торгівлі (34%), переробної промисловості (25%), операцій з нерухомим майном (9%), ще невелика частина йде у сільське господарство, на підприємства транспорту та постачання е/е, природного газу, тепла. Тобто, серед кредитів виданих підприємствам, тільки 35-40% спрямовуються до реального сектору економіки, ще менше йде на розвиток. Можна зробити висновок, що банківський сектор України є орієнтованим на споживче кредитування, яке у його портфелі займає щонайменше 70%, а також на забезпечення розрахунково-касових операцій!

Участь інституційних інвесторів у фінансуванні проектів розвитку досить схожа – інститути спільного інвестування (ІСІ) мають у своєму портфелі 275,5 млрд.грн. (2017 р.), що є переважно активами промислово-фінансових груп, переданих до управління ІСІ задля оптимізації їх контролю; активи страхових компаній (страхові резерви) – 22,8 млрд.грн., знаходяться переважно на депозитах банків та у неліквідних цінних паперах або ОВДП; активи НПФ в Україні, на кінець 2017 року, сягнули всього 2,5 млрд. грн. і, відповідно, вони замалі, щоб говорити про їх суттєвий вплив на економіку країни (однак відзначимо, що ці інститути також тримають приблизно 44% на рахунках у банках і ще 44% у переважно емітованих державою цінних паперах).

Таким чином, частка банків та інституційних інвесторів, у загальному об'ємі капітальних інвестицій в економіці, знаходиться на середньому рівні 15,2% (2001-2017 рр.), менше 1% ВВП. Тобто, система фінансових посередників, об'єм активів якої є співставним з 75% ВВП (2017 р.) країни, практично не бере участі у фінансуванні проектів, які б могли сприяти економічному відновленню.

Що стосується перерозподілу ВВП через державний бюджет, то його частка у капітальних інвестиціях країни (у 2018 р.) перебувала на рівні 2,5%, видатки на науку в Україні менші за 1%. Український державний бюджет переобтяжений боргами (у 2019 р. на обслуговування і виплату державного боргу буде витрачено 40% усіх доходів), витратами на армію, пенсії, систему освіти та медицини тощо. Більш ніж на 90% зорієнтовано на фінансування поточних або попередніх видатків споживання! В цілому ж, не належно працююча система перерозподілу є першоджерелом хронічного дефіциту державного бюджету, платіжного балансу, довгострокового девальваційного тренду.

Споживча орієнтація економіки України, відсікаючи зовнішні та внутрішні інвестиції, обумовлює деградацію виробничих потужностей, інфраструктури, відставання у науковій сфері, відтік інтелекту та втрату трудових ресурсів.

Хронічний брак інвестування у виробничі фонди обумовлює їх безперервний занепад і, чим більш складне та комплексне виробництво, тим більшої шкоди воно зазнає у результаті відсутності інвестицій.

Станом на 2017 р. знос основних засобів і нематеріальних активів промислових підприємствсягав 81%, сфери ЖКХ - 80%, ПЕК - 70%, різноманітна інфраструктура від 60 до 94%! В той час, як підприємств сільського господарства - 42%, оптової та роздрібної торгівлі - 39%, фінансової та страхової діяльності - 30%. Ці цифри дають чітку картину того, які саме сфери, упродовж останніх десятиліть, отримували певні об'єми фінансування, а які практично повністю вичерпали себе. Таким чином, пріоритетними були сфери з швидким циклом обороту капіталу: аграрна (переважно зерно), торгівля, фінанси. Що й обумовило спрощення виробництва в країні та перехід до сировино-аграрної орієнтації структури виробництва.

Іншою стороною цих процесів була поступова зміна структури виробництва та експорту, що відповідно вплинуло і на внутрішній ринок. Частка товарів з високою та середньою доданою вартістю, у структурі експорту у 2005 р., становила 70%, у 2017 р. - всього 45%. Відповідно, частка товарів з низькою доданою вартістю збільшилась з 26% до 51%. Тобто, погіршення якісних характеристик експортних товарів обумовлено, в першу чергу, досить швидким згортанням виробництва продукції з високою доданою вартістю, на тлі більш стабільних показників експорту продукції сфери АПК.

Таким чином, економіка України практично повністю втратила промисловість (інфраструктуру), продукція якої могла б забезпечити ресурс для відновлення та модернізації економіки і, відповідно, підвищити стандарт життя країни. Більш того, держава стоїть на межі нездатності підтримувати ключові системи життєзабезпечення населення, як на центральному, так і на регіональному рівнях.

В цілому, серед компонентів економічного механізму, цей ще й досі має суттєвий потенціал. В Україні є значні запаси різноманітних природних ресурсів, зокрема, поклади мінеральних та немінеральних корисних копалин, водні ресурси, деревина, різноманітні рослини та їх плоди тощо.

Разом з тим, в країні спостерігається гострий дефіцит найбільш універсальної та вживаної сировини – енергоносіїв. Україна – енергодефіцитна країна в усіх можливих проявах: має дефіцит нафти та нафтопродуктів, газу, вугілля (на сучасному етапі), палива для атомних електростанцій. Так, виходячи з даних енергетичного балансу України за 2017 р., країна покривала свої потреби власним виробництвом: вугілля і торфу на 53%, сирої нафти на 66%, природного газу на 63%; продукти нафтопереробки майже взагалі не вироблялись, як і паливо для ядерних електростанцій.

Більш того, імпорт різноманітних енергоносіїв є ключовою статтею платіжного балансу України і, відповідно, одним з найпотужніших факторів слабкості національної валюти, упродовж останніх десятиліть. Залежність від поставок, цієї групи товарів, настільки критична, що протягом останніх п'ятнадцяти років, їх частка у структурі імпорту України є напрочуд стійкою (26,0-33,0%), незважаючи ні на економічні підйоми, ні на спади.

Енергетичний дефіцит - є повноцінним «вузьким місцем» української економіки. Що не лише стримує її розвиток, а й обмежує потенціал останнього. І найважливіше - виправити ситуацію, у короткостроковій перспективі, не можливо за будь-яких обставин.

Стан трудових ресурсів яскраво ілюструє статистика трудової еміграції, а не офіційні дані про стан безробіття. За різними оцінками 4-7 млн. українців (2018 р.) є трудовими мігрантами і ця цифра постійно зростає на тлі офіційного рівня безробіття на рівні 9,0% (+/-2,5% упродовж останніх, майже, двадцяти років). До того ж, слід зазначити, що зайняте населення України складає 16,5 млн.осіб., всього в 2-3 рази більше ніж рівень трудової міграції!

Реальна ситуація виглядає наступним чином: спрощення та примітивізація економіки, відсутність внутрішніх і зовнішніх інвестицій, обумовила перманентний процес скорочення потреби у трудових ресурсах. У такій ситуації, працездатне населення з різним рівнем кваліфікації почало мігрувати у країни з більш високим рівнем продуктивності праці або з наявністю більш оплачуваних вакансій. Міграційна проблема, в умовах економічного занепаду, має більше плюсів, аніж мінусів. Вона виливається, насамперед, у проблеми з надходженням до пенсійного фонду держави, при цьому, показники надходження валюти покращуються (звісно у цій частині). Натомість, у випадку економічного відновлення, ця проблема в Україні замерехтить різноманітними барвами. Наша країна, фактично, перебуває на порозі глибокої кадрової кризи. Це стосується, як висококваліфікованих кадрів, так і не кваліфікованих. Брак персоналу, у низці напрямків, в Україні вже давно перейшов у хронічну стадію і є системним ризиком реалізації проектів, у першу чергу, у реальному секторі економіки. Вже зараз спостерігається брак професіоналів таких сфер як: будівельник, тракторист, сантехнік, швачка тощо. І ця проблема буде тільки загострюватися у найближчі роки.

Технології, особливо фундаментального характеру, потребують суттєвого фінансування впродовж багатьох років. А на заваді цьому стоїть споживча орієнтація економіки. Так, протягом останніх десятиліть питома вага обсягу виконаних наукових робіт у ВВП зменшилась з 1,36% (1996 р.) до 0,45% (2017 р.)! Аналогічний показник для країн ЄС знаходиться на рівні 2,0%, але і ВВП на душу населення у них суттєво вищий ніж в Україні. Нагромадження шляхом реалізації наукових дослідженнь та розробок у 2010-2015 рр. не перевищувало 3% - мізер від мізеру, який взагалі спрямовується на цілі нагромадження.

В Україні, в останні десятиліття, впровадження інновацій на промислових підприємствах постійно знижується. Так, якщо у 2000 р. питома вага реалізованої інноваційної продукції, в обсязі промислової, була на рівні 9,4%, то в 2017 р. - 0,7%! Медіана питомої ваги підприємств, що впроваджували інновації, з 2000 р., знаходиться на рівні 14%, але кількість промислових підприємств за цей період суттєво зменшилась, що означає постійне скорочення відповідної активності в країні. У 2018 р. Україна разом з Тунісом випали з глобального рейтингу ТОП-50 найінноваційніших країн світу!

Результатом цих процесів, як було відзначено вище, є постійне погіршення конкурентоспроможності і, відповідно, структури експорту, закриття зовнішніх ринків і витіснення з внутрішнього національних виробників складної продукції. У цій площині лежить і збільшення відставання України від країн колишнього соц.табору (таких, як Польща та Угорщина).

На зовнішніх ринках Україна займає типову сировинну позицію, серед ТОП експортних товарів: концентрати залізних руд, соняшникова олія, кукурудза, гарячекатаний прокат, насіння рапсу, феросплавитощо. При цьому, на основний зовнішній ринок України – країни ЄС (усього більше 40% експорту) в основному експортується продукція АПК та металургійного комплексу. Ринки продукції машинобудування, найбільш інноваційної в Україні, практично втрачені і скорочення за цим напрямком продовжується. Звісно, експорт примітивних товарів дає певну користь економіці, але він не може забезпечити формування ресурсу для пришвидшеної економічної модернізації.

Відсталість загального виробничого рівня в Україні спричинила витіснення українських товарів не тільки із зовнішніх ринків, а й з внутрішнього. Таким чином, віддаючи найбільш прибуткові ніші споживчих товарів іноземним виробникам. Так, питома вага продажу непродовольчих товарів вітчизняного виробництва, у структурі оптової торгівлі в країні, знизилась з 70,5% у 2005 р., до 37,2% у 2017 р. І це при тому, що реальні доходи населення постійно знижуються, а імпортні товари дорожчають через девальвацію.

Сподобалась стаття? Допоможи нам стати кращими. Даний медіа проект - не коммерційний. Із Вашою допомогою Ми зможемо розвивати його ще швидше, а динаміка появи нових Мета-Тем та авторів тільки ще більш прискориться. Help us and Donate!